Давно це було. Крим ще не захопили російські загарбники, а товариш з ФСБ був тільки-но призначеним виконуючим обов’язки і посів трон за Кремлівською стіною…
Одного з сонячних днів канікул батьки сказали, що я поїду з ними на дачу допомагати садити картоплю.
Поки тинявся, чекаючи їх біля під’їзду багатоповерхівки, зустрів Миколу з Русіком — друзів з мого двору.
— Підемо з нами, гуляти.
— Не можу, — відповів я. – їду з батьками на дачу.
— А-а-а, ну добре, прощавай…
Вони пішли і більше я їх ніколи не бачив.
Земля в нас така –багата, родюча, заможна. Хто по ній тільки не ходив. Скіфи і сармати. Стародавні греки і римляни… А скільки чужеземців за всю нашу історію намагались підкорити нас, і кожен щось та залишав після себе.
Турки, французи, німці – всі щедро засівали нашу Неньку металом і удобрювали її кров’ю. Сходи тих років ми пожинаємо досі.
Круглі ядра — з війни з турками кін. XVIII — нач. XIX ст. Боеприпаси, патрони, гранати і артилерійські снаряди з другої світової…
І по цей день дуже багато сходів тих війн, а тому професія сапера завжди була дуже затребувана і поважна в нашій країні.
Коли наступного дня ввечері я повернувся з дачі, то дізнався новину. Микола з Русіком затіяли на пустирі гру. Де в якості іграшок виступали знайдений на ньому ж снаряд, сірники і розведене багаття.
Їх похорону я не пам’ятаю.
У школі, після цього випадку, влаштовували збори, на яких роз’яснювали нам про згубність пустощів з вибухонебезпечними предметами.
Пройшли роки. Я відслужив в армії,відучивсяі влаштувався робити в обласну лікарню хірургом.
Напружений дзвінок телефону застав мене у віхідний день кінця літа. І ось я вже стою у яскраво освітленній операційній. Багатогодинна операція, позамежна напруга нервів. Адже ми боролись за життя одинадцятирічного хлопчика який постраждав від вибуху снаряда. Два його друга загинули на місці.
Як заснув не помітив, але снився мені той самий пустир із дитинства, де ми колись грались, розпушена вибухом земля, а поруч два дитячих тіла. Микола з Русіком. Привіт хлопці…
Свежие комментарии